Ми вже, Богу дякувати, засвоїли, що мова розвивається. Мова взагалі? А може, може! А от наша мова, докладніше беручи? Хм, змінюється... Здається, змінюється, щоб не розвиватися. Наша мова, чи то-б сьогочасна говірка культурної кляси, перебуває в стані стазисної рівноваги. Так, її й далі покусює московська, поторсує ангелянська, т'але навіть ці улюблениці лінґвістичної хвортуни не можуть змусити "культурних" до діяльного мовного засвоєння, натомісць усе падає, ніби в тісто, й так запікається, а потім може й виплюне якийсь мовлянин. Почитайте-но статтів од наших мовознавців, дізнайтеся, якою мовою вони знають — й легко досьвідчите, що стан знаннів геть набальзамований. Гниття нема, пахне добрим милом, однак процеси якісь неорганічні, неживі.
За життя наша мова могла похвалитися де-якими видатними словотворними способами. От пробувала вона засвоїти чужих слів на "-іст": "машиніст", "органіст". Граматична логіка вшколярює нам, що то похідний наростковий іменник од імени "машина" чи там "орган". Ото школяр-спудей так і мав-би всуціль глинути. Коли-ж іще є логіка сприйняття в дусі мови власної. "Машиниста" чи "органиста" це-ж як наш "лановий" чи "кошовий" — граматично буцім і прикметник, але хто-ж на його подумає? Це — роля така, посада. А до того, дуже схоже на "барвистий" чи там "голосистий". От і виходило що воно "машинистий", "органистий" — гарно та розумно, як хто наукою не перетовчений. Ще й знайшло де притулитися питоме наддніпрянське икання.
І от уявіть собі, що нашими вулицями колують... велосипедисті! Дак куди-ж — енцикльопедисті не дадуть. Вони не даються, а ми таки нишком пхаймо. Бо воно, кажу, чіпке та плідне, мо' й розхита стазисну рівновагу.
Немає коментарів:
Дописати коментар