Наша "наукова" мова, мова на те, щоб оддавати знання, присмачене думками, ще непотрібніша за нашу мову "правничу". Бо юридичне, хай воно яке недомовне, таки обслуговує якесь життя, вґрунтоване в невкраїнській базгранині "актовій", то-б-то наче й діяльній.
Тим часом, кажу, ота теперішня "наукова", "вчена" мова геть облишила всяку надію на живий діяльний чин. Їй нема чим дихати, нема що пити, нема чим живитися. Всяке живе слово вона обмина як не своє, й маємо підозру, що й не ходить вона завидна, щоб часом не перестати бути від згубного впливу соняшного проміння.
Геній (дух) української мови не держить, не підпирає "вченого" язичия. Не помага жити й узірцевий геній мови московської чи то вже тепер потроху й ангелянської. Одно слово, жадна мудрість мовна не кропить живою водою протимовних мудрощів.
Тим-то интеліґенція наша так тяжко закохалася в містечковій мішанці: та мішанка виставляється як культурний, розумний самонасьміх, насправді-ж це туга за "непрямою мовою", де символічний брухт і ніби "сьвідомі" хиби хоч якось спонукають до імітаційного тлумачення і розгадування. Вбога "виразність" дає "вченому" діячеві заслужений одпочивок од "наукової" мертвоти.
Немає коментарів:
Дописати коментар