неділя, 28 лютого 2021 р.

Модло

 Зчаста чуваєш од людей і навіть читаєш у де-кого з славетних, що от, мовляв, така й така мені приказка не до шмиги. От, приміром, "Своя пазуха ближче." Як пак так! Треба буть поділющим: "Що сховав  згубив навіки, що роздав  твоє до гроба", як сказав був аж Бажан. 
Однак приказки  то універсалії нашого ейдосу, палата наших мір і нашої ваги. На ближчу до тіла пазуху якось одгукнеться кожна вкраїнська душа. Ми всі приміряємося до того, рішуче скрикуючи "ні!" й таємно зідхаючи "еге-ж..."
От хоч узяти мої улюблені, прикладні до невгавущої грипи "Як кортить, то й Бог простить" і "Голод і краде, і бреше". Чи-ж не правда тому кругом? Скрізь у Київі тільке те й читаєш ув очах. А як хто, хвалити Бога, чистіший за ті потури, то звідки він знає? А от погляне на приказку й нагло набундюриться.


Немає коментарів:

Дописати коментар