Смерком випивши пророчий,
сивий хміль озер,
місяць ліг на денце ночи —
п'яний, наче вмер.
Розкотилися дукати
із цупких кешень.
Взавтра прийде жар згрібати
молоденький день.
На похмілля аж блідезний
і зо сну сліпий,
колом в хмарних хвилях щезне —
ніби хто втопив.
Але виб'ється година
темної пори —
його пляшка знову зрине
горлом догори.
То безвиддя вод полоще
те, що зна земля:
повідомлення про трощу
сьвіту-корабля.
Капітан писав, що млосно
буде так, що ну,
а в далекозорі космос
й оком не змигнув.
Немає коментарів:
Дописати коментар