Так-таки так!

Христос воскрес! І на ввесь сьвіт бренить та дзвінка звістка, те лунке привітання. І вже може не по всьому, не по цілому сьвіті, але в сьвіті, бо він таки Божий, одгукується у відповідь старовіцьке: "Во істину воскрес!". Се-б-то на правду, так-таки так.
Сьвіт наш теперки стоїть порожній, нашорошений, як і годиться сьвітові по страшному ґвалтові Божої смерти. Кожна хата — повна людей пуста церква, дута церква. І вночі, сидячи й лежачи по своїх наче розцерковлених домових церківках, ми сонно кивали на кожен удар луни від завзятих тверджень Золотоустого: так-таки так... І незґрабно кропили харч іще йорданською водою, щоб уже їсти свої опрісноки та ягня.
Але-ж ні, стривайте, воскрес! Воістину воскрес! Так-таки так! Коли воскрес: оце нині чи ще хтозна-коли й уже віддавна він воскреслий? Давно воскрес, але й сьогодні воскрес. Що-неділі ми згадуєм, бадьоримося: так-таки так! І в році маєм на те особливий день. І спитуємося доступити до того дня, долаючи муку невірства й одчаю, не поминаючи жадного, найтоншого щабля. І на вершині бачимо: не бійтеся, воскрес. Хоч і сходів не було, й вершини нема, й усі ніби тут — а падали-ж, летіли просто в прірву! Ввесь сьвіт занурений у ту звістку, поглинутий нею — таки ввесь. Бо воскрес — так-таки так!