Український Сизиф

Теперішньому поколінню наших интеліґентів, що ще якось тямлять, як-то воно "перти плуги", таки важко змиритися з українським приділенням "у праці сконать". А не треба, геть не треба того боятися. Ми в життю не тільки-ж усе вкраїнські интеліґенти, тому ще лишається чимало радісного. Але вже як українським интеліґентам таки справді призначено нам сконать. Ми премо плуга оце скільки, двісті з гаком років? Не диво, що багато хто вже встиг і в-останнє на сьвіті зідхнути. Що переліг усе той самісінький пробуємо гризти, так для історії двісті рочків — то тьху. Я не здивуюся, коли виявиться, що для часу та його джури дієпису ми й узагалі — тьху. То й що з того? Оремо-ж, не гуляєм, поки тупцяє та історія.
А в нас вони тільки встромлять плуга, натужно вивернуть грудочку й уже сваряться красномовно, кому коня розпрягать і до себе вести. Ні, панове, перти треба мовчки й довго-довгенно. А як хто журиться, то все просто: скинув хвартушину й забрався з кухні. Слинявку нап'яв - і гайда до їдальні обідати, чим чужа хата багата.