Несплячки. Заплющую очі, ще й нагортаю на них руку. Й однак і в тій пітьмі сьвітить мій власний, особистий місяць. Він не сьвітить нікому, тільки мені, миленькому. Та срібна доріжка до дому геть не потрібна, бо я-ж удома. А коханая, працею зморена, власне, поруч спить. І не вийде, лучче й не будить. Починаю сам збирати голки, назбирав цілий віз. Розпрягаю коні та й лягаю спочивать. Ой, не спиться й не лежиться, і сон мене не бере. Не бере, не везе, не несе. Сам, не втерпівши, посунув волами Чумацький Шлях. Здається, рушили...
Немає коментарів:
Дописати коментар