Втеки містера Мак-Кінлі

Нині зраночку сльота, то я вже побіг на перебіжку в куцині-непромокачці фірми "McKinley". І згадалося мені таке незвичайне для Країни совітів кіно "Бѣгство Мистера Мак-Кинли". Славне було кіно! Там герой нетутешнього Донатаса Баніоніса (у капіталістичнім, звісно, сьвіті, де ми тепер, власне, і живемо) намагається втекти від скінчених молодощів і непочатої дійшлости, втеком піти від своєї сучасности, заснути в анабіозі, доручивши дальшій будучині розв'язувати нерозв'язні проблеми, а самому виринути знов, молодісіньким, у будучині аж подальшій.
Так оце-ж і я біжу в нейлоновій шкурі пана Мак-Кінлі - чи, бува, не від йогансенівських Мак-Лейсона, Гаррі Руперта та иньших утікаю? Ні, я виходжу втеком із СРСР'у з його чіпкою пам'яттю на брехню. Там тулялися мої молодощі, а тепер там шамряє в куточку моя старість.