Навстріт

Ми - вулики. Треба повикурювати всіх бджіл і тоді лишиться... не порожня колода, а стоян із медом. Це хто вулик. Але корисно і з купи позганяти мухи. В моїй хаті вони дзижчать і в мороз. Коли виганяю останню м'ясну суєтку чи просто муху домову, нарешті спадає тиша. Але чомусь і темнота. Бо ми, як ті лантухи, напхом напхані чужим хапаним.
У своїй німій, темній господі, я ще поки не чую й не бачу нічого. Але десь там нечутною примарою можу вештатися справжній я. До зустрічи! Бо засинаю...