У Васильченка знаходимо оповідання, що його не вивчали в совіцькій школі, але варто було-б рекомендувати теперішній школі вкраїнській. Називається твір "Роман", хоча це таки оповідання. Сільському хлопчиськові Романові 7 років, це як тепер моєму Тимошеві. Минає пустотливе, невстрійливе літо, і бешкетник Роман сам записується до школи.
Поки вивчали букви, ще було гаразд, але далі заходилися слебізувати слова. А слова-ж не свої! І малий козак, хоч і "дрібний на зріст" і виховуваний щоденним биттям, збунтував. Зламався він на розвитковому слові "пє-рє-пє-ля-та".
- Пе-ре-пе…, - ніби близько садив хлопчик. А далі разом: - Перепеленята!
На сьому слові вже ламалася "учітєльніца". Романова шкільна наука пішла шкереберть. Він не знав слова "русифікація" чи, боронь Боже, "москалізація", проте зразу відчув, що та школа йому ні до чого. Відніс назад московського букваря й пішов напитувати собі якогось українського діла: шевства там чи революції. До Махна вже напевно не пристав: там теж бреніли якісь "пєрєпєлята".
Таку маєм історію, що Романових нащадків, наших Романових, заціліло не гурт, хоч він належно виплоджував діти. Як хто з них іще живе на селі, то можна припустити, що вони довго й уперто тепер боронитимуть свого права казати "пє-рє-пє-лята". Тож Романів плід - упертюхи! Але їхнім онукам таки треба в школі читати Васильченка.
Поки вивчали букви, ще було гаразд, але далі заходилися слебізувати слова. А слова-ж не свої! І малий козак, хоч і "дрібний на зріст" і виховуваний щоденним биттям, збунтував. Зламався він на розвитковому слові "пє-рє-пє-ля-та".
- Пе-ре-пе…, - ніби близько садив хлопчик. А далі разом: - Перепеленята!
На сьому слові вже ламалася "учітєльніца". Романова шкільна наука пішла шкереберть. Він не знав слова "русифікація" чи, боронь Боже, "москалізація", проте зразу відчув, що та школа йому ні до чого. Відніс назад московського букваря й пішов напитувати собі якогось українського діла: шевства там чи революції. До Махна вже напевно не пристав: там теж бреніли якісь "пєрєпєлята".
Таку маєм історію, що Романових нащадків, наших Романових, заціліло не гурт, хоч він належно виплоджував діти. Як хто з них іще живе на селі, то можна припустити, що вони довго й уперто тепер боронитимуть свого права казати "пє-рє-пє-лята". Тож Романів плід - упертюхи! Але їхнім онукам таки треба в школі читати Васильченка.
Немає коментарів:
Дописати коментар