Густе казання

 Неділею надумав послухати панотецьке казання. Спершу молодий піп добре вшкварив: зразу положив підмурівок із апостолової Павлової цитати. Вірні стали сьвятобожно, тямлячи, що буде велика толока. Аж раптом панотець рвучко розвернувся й, широко ступаючи, попрямував до лісу. До лісу? А чого до лісу? Либонь-же він щось зна! І потрюхикала слідком парахвія. Ондечки в кущах майнула знайома ряса! А ген словом сильним, мов трубою, обізвався знайомий вибагливий голос. Агов, отче, де Ви є?
Тиша навкруги. Увірвалося казання, ніби хтось стрелив. Обступили душу хащі з височенними, без неба, деревами й непролазними чагарниками. І як це ми сюди втрапили, браття? А він-же сам кудою вискочив — хто вгледів?