Я не люблю медуз. Добре, що вони про те не знають і їм байдужісінько. Вони ковзають. Ми тільки в голощоку, а вони завсігди. Навіть не люблячи медуз, я не хочу збавляти їх буття й поезії в цьому бутті. Так і знав, що вони по нашому звуться "морські чи водяні серця". "Водяне серце" - чого тут іще не сказано за медузу з її буттям, за море з його буттям? Отак я починаю роман, а він закінчується мені на третьому рядкові, та ще й каже: "Ого, скільки ти тут зайвого наторочив!".
Немає коментарів:
Дописати коментар