За нашими 20-ими настали не наші 30-і. І такі вже були не наші, що й досі нашим ніде не пахне. І тільки гірш та гірш. Нищителі забили, а потім покликали анатомів холодними руками розбирати труп. Українців, що розібрали в такому смак. Їх і досі є таких: усе знають, усе пам'ятають, усе розкажуть, а в життя не вірять.
Мова була як знахідка: о! це вона! А тепер: ага! — не цікавить. На віщо? Однак не житиме. В скриню, на мороз! І той, кого цікавить, геть не цікавить. І живий помре. Бажання сказати по своєму ні в кого немає. Ні, треба так сказать, щоб аж коріння з голови дубом. У нас навгороді таке росте, що чужі не полізуть, а ми самі не ходимо.
І досі культурний календар показує 39: о, фінська війна, СРСР женуть із Ліґи Націй! Слава Богу, за наш цвинтар трохи забудуть!
Отакого вони наробили, ті кляті 30-і...
Мова була як знахідка: о! це вона! А тепер: ага! — не цікавить. На віщо? Однак не житиме. В скриню, на мороз! І той, кого цікавить, геть не цікавить. І живий помре. Бажання сказати по своєму ні в кого немає. Ні, треба так сказать, щоб аж коріння з голови дубом. У нас навгороді таке росте, що чужі не полізуть, а ми самі не ходимо.
І досі культурний календар показує 39: о, фінська війна, СРСР женуть із Ліґи Націй! Слава Богу, за наш цвинтар трохи забудуть!
Отакого вони наробили, ті кляті 30-і...
Немає коментарів:
Дописати коментар