Обезконена хура

 Гнат Хоткевич умів робити для Вкраїни все — вмів і робив, навіть перекладав не в шухляду, а в цілу скриню. В його особі все, що вкраїнство могло мати: й місто, й село, й бандура, й перо. Артистичність, автентичність, аристократичність. А красень який, а вуса-ж! Диво, що розстріляли, а не розшматували.

Ще й п'ятірко дітей рідній землі дав. Доля Хоткевичів і Крушельницьких — ось вам Схід і Захід разом. Скільки хисту, скільки сили життьової! А лишилася тільки фізика низьких температур і трохи музики.
Сергій Єфремов пророчо постановив не мати дітей. Його немовлятком, а потім дитятком, була вкраїнська нація, а потім — українська держава. Але то також була родина, приречена родина.
Усіх їх об'єднало те, що не мали майбутнього. В УССР нищили не самих бандуристів і журналістів, там карали геологів, гідрологів і навіть помологів. Статистиків було не треба — досить і статистів. Педагогів не потрібно — тільки демагогів. На віщо секстант? Простіше сексот.

Звичайна людина доводить своєю смертю, що життя було. Велика — своїм убивством, що життя не буде.
Але якось розжилися. Вже потім. Без усього того. Ми-ж жили! А де-хто й досі там, як та глібівська хура. Обезконена.