Читаю статтю, що викриває й перевертає "традиційну візію" бою під Крутами. Як і завжди, не читаю писаного, а вбираю мовлене. Авторка зразу кидає в самісіньку пику традиціоналістам свою тяжку лицарську рукавицю: "з цієї "канонічно-всенародної" версії, з точки зору історика, на кожному кроці стирчать незручні кути й неточності".
Ті, кому легко пишеться, не знають, як важко писати. Тому я скрізь, де можу, бороню письменників. Гадаю, що такий початок, те нагромадження стилістичного мотлоху становить чудовий стилістичний напад: от дивіться, добрі люде, скільки й чого ті неуки нагородили. До того, "стирчання незручних кутів" - глибока метафора. У традиціоналістів те, що виступає, то-ж ріг, а не кут. А тут тупо стирчать не гострі роги, а саме кути. Виходить, не тільки я маю відчуття того прикрого роззявляння простору перед забитою в кут людиною. Он і молоді історики відкривають ті кути й викривають.
Ті, кому легко пишеться, не знають, як важко писати. Тому я скрізь, де можу, бороню письменників. Гадаю, що такий початок, те нагромадження стилістичного мотлоху становить чудовий стилістичний напад: от дивіться, добрі люде, скільки й чого ті неуки нагородили. До того, "стирчання незручних кутів" - глибока метафора. У традиціоналістів те, що виступає, то-ж ріг, а не кут. А тут тупо стирчать не гострі роги, а саме кути. Виходить, не тільки я маю відчуття того прикрого роззявляння простору перед забитою в кут людиною. Он і молоді історики відкривають ті кути й викривають.
Немає коментарів:
Дописати коментар