Видушив із себе останню маленьку думоньку й зробився увесь сухий. А вона покотилася — точка роси, росяна крапелька. Кленовим листочком, далі — через гребельку. Ніщо не розірве її зсередини — така доладня, ніщо не скарлючить — така пружна. Хіба наступить якийсь — он уже йде.
Немає коментарів:
Дописати коментар