От лежало слово в згорнутому словникові, пилом припадало, цвіллю бралося. Виколупаєш його, обдмухаєш, обскромадиш — словом, уживеш, і от уже не знаєш, як це так довго без його вкраїнство животіло, мучилося-марудилося.
Зранку сонечко прокидається й зразу заглядається на маленькі люстерка-сонечка, приморожені рум'яні яблучка — лиця піяків. Натрудоватіли. Ото штучний интелект мені те слово крівавить, червоним креслить — а як іще сказать? Хай підкаже мудра машина. Чи, ви люде добрі, пригноблені недосконалим знанням московської мови. Натрудоватіла, оплинула від московщини й ваша душа.
А сонечко тим часом, усім присьвічує — різномовним, недомовним і геть без'язиким. А ще безгласним, натрудоватілим піякам. Але дайте тільки чарочку — й заґелґотить, заґерґетить, заджерґотить щось ливне, белькотливе, радісне.
Немає коментарів:
Дописати коментар