От вам: про сьвято держав, та в будень сказав. Легкоголові поправники наших приказок — вони в'являють усну народню творчість в дусі народньої-ж хвольклористики: з етеру вилітає щира вкраїнська мудрість, а зловорожі москалі ловлять тих райських птахів і обтинать їм не то барвисте хвостове пір'я, ба й пазурі з ногами й дзьоби з головами.
От маєш приказку: своя губа ближче. Це що таке? Наш народ, щирий і чистий, хіба міг такого вчити потомні свої покоління (то-б-то нас, теперішніх?). Аж ніяк! Ось як воно було: "Своя губа ближче, щоб виссати отруту з рани вкушеного московською гадюкою друга!" Бачте, скільки пообтинали?
А от іще один промовистий приклад на хиже каліцтво: "Хто сьвятові рад, удосьвіта нап'ється!" То що — наші пердки-козаки п'яниці були по вашому?! А направду ось як воно: хто сьвятові рад, і лягома тверезий. Тут уже й коротко, й улучно виходить — що то досьвід!
Але ось відоме далеко за межами нашого Краю: "Моя хата скраю." ...я нічого не знаю?! А дзуськи! То вам москаль-чарівник начарував! "Я першим ворога зустрічаю" Що, квітами, хлібом-сіллю? Може здибую, перестріваю? І з якого краю звичайно внаджується ворог? Адже-ж край — то, даруйте, окружність, як не периметер. Не морочте, москови, зась вам! Я першим ворога зустрічаю, а не ви!
Сам Номис такого не записував. Ха, а хто був той Номис? Московець там заховався — Матвій Симонів! То вже кого джерела закортить, так он, диви, тріпочеться в соцмережі: пише рідновір Вогнедар-Водолій Повітроземський. То якого нам іще джерела?!
Немає коментарів:
Дописати коментар