"Боязкого сина мати не плаче." І поки не війне війна, боязкого маємо за обачну, добрячу, хазяйську дитину. Воєнною-ж добою кожне саме розважає, чи плакати собі, чи смутити кого. Наріжного каменя поставлено, де доля настановила, а чи виводити стіну, чи покинути, то вже мурівникова річ. І чималенько стоїть самохіть покинутих хатів. Але й мурується там, де сльози сушить огонь.
Немає коментарів:
Дописати коментар