Оця заглибленість у мову, ота зануреність, звісно-ж невхильно віддаля від поверхні, від пливців: ніби той уже батискаф, що здається купальникам присьвіченою, але приреченою на дно каменюкою. Гасла де-далі, то все слабшають, сьвітла тьмянішають.
А таки в тому заринанні ти стаєш сьвітів і сьвіт стає твій, хоч і — водяний.
Немає коментарів:
Дописати коментар