Заникає наше перекладницьке ремество: як ото грубництво. Одна надія, що люде ще довго пам'ятатимуть, як ми служили при лазнях грубниками. Або ось телеграфництво: чи не кожен і досі в середині вистукує якихось телеграм? Ну й дарма, що не дуже спритно, що ніхто не дістане вранці отої папірчини з нашим есхатологічним "ой!", — чути-ж стугон! Чи то просто серце опирається смерті й добувається в двері життя?
Ет, жаль тільки, що так і не навикли не диміти наші груби, не наламалися не брехати наші вістки.
Немає коментарів:
Дописати коментар