Читати Смеречинського легко, але журно, бо відчуваєш і знов переживаєш непоправні й навіть неспокутувані мовні втрати. Знаю, що не всі кропитимуть сторінки "Нарисів з української синтакси" ревними слізьми: напрахтичніші з наших лінґвістів уміють забачити розвиток і вдосконал, споглядаючи ржаву, не туди пучками московську протезу там, де колись так метко хапала та клала щира вкраїнська правиця.
Немає коментарів:
Дописати коментар