Роздушений звук

Вже здається мені, шо принаймні в звуківні я завершив відбудову рідної мови. Останній кусничок — поправна вимова "л". У сьогочасній вимові в нас цього звука наміць роздушено на два — звісно, в образ і подобу мови довідкової: тверде "л" і м'яке "ль". Тоді як Олекса Синявський у своїх епохальних "Нормах української літературної мови" зазначає:
"Тверде л в українській мові майже завсіди вимовляється як „середнє“ (l). Це „середнє“ л особливо ясно чується перед е й и: лебідь, лихо... (lебідь, lихо...).
Таке ж „середнє л“ буває й на місці правописного ль перед твердими н с ц та приголосними ж ч ш щ, отож у таких словах, як сильний, пальцем, більший, більші, недбальство, пальчик, бувальщина тощо ль вимовляється достоту так, як і в словах пужално, істичилно тощо і так само однаковісінько в Гальченко, (прізвище від слова Галька) і Галченко (від галка), в Барильченко (від барильце) і Барилченко (від барилко) і т. ін.
Тим то правопис слів довго й був неусталений і раніш у таких словах частіше писали л без ь, напр. у Квітки-Основ’яненка, Шевченка раз-у-раз було білше, далш, силно і т. ін. І це було, звичайно, ближче до живої вимови і краще, ніж теперішні написи з ь."
От і розв'язалося питання: хто вивчає ангелянську мову (ліс рук), можна зразу призвичаюватися й до рідного "l". Разом із уже відомим нам "і" після твердого приголосного буде вимова як у Кропивницького (письменника, не міста):
"Тверді н т д л перед і бувають головним чином тоді, коли це і чергується з о, а також у твердих прикметниках множини (де і теж чергується з о а у): сніп (снопи), діл (долу), стіл, столів (столи), бліх (блоха), гарні, тверді, товсті, білі тощо. Вимовляти ці приголосні перед і м’яко не можна – це була б недобра, нечиста вимова."
Що-ж гайда тепер дивувати дикторів, акторів, поетів і решту продуктивних мовлян!