Прийшла вістка: Бог народився, стався чоловіком! І зворушення: бач, і Він — знайшовся, був немовлятком. "Народився Бог на санях в лемківськім містечку Дуклі..." Як ми...
Але це-ж і ти народився, це-ж і ти стався чоловіком. Для якоїсь речи, не просто собі так. А вже "речи", "чоловіка" — яким письмом, друком і шрифтом, то Сьвятий знає.
Як поглянути на немовлятко, то воно народжується на щастя й гаразди всілякі. Ще воно "воно", а вже всі бігом несуть дари. Але те Немовлятко, що знов і знов народжується для нас, чи на щастя Воно взяло на себе Тіло? Знаємо напевно, що ні — що на муку велику, на кару ганебну. Відомо нам і те, що й муку, й кару Чоловік переживав цілком, ісповна, по людськи. Звісно нам те з саду Гетсиманського й Хреста Голготського.
І ми не живемо без стаждання: старждання-пізнання, страждання-зрозуміння, стражданння-всьвідомлення.
Немає коментарів:
Дописати коментар