неділя, 3 січня 2021 р.

Навіженство

 Коли Возного виставляли на кону в "Наталці-полтавці", всі глядачі щиро сьміялися, щасливо так, по доброму. Ясно-ж: український сільський космос сам себе ладнає, сам себе латає, а той один до города не доїхавши, вертається, щоб лізти зо своїми словесами  недовченими, недотовченими.
Возний  заступник державин чи, як він сам-би сказав, "представник". Котляревський моргає до нас: "От і держави не маєм, а якось пораємося, бо мова й думка своя. А в держави вкраїнської мова була-б гляньте яка."
Драматург і сам не мав ні родини, ні жінки, але економку держав і якось давав собі раду економно.
Зараз хтось мені скаже, що й тепер у нас урядники так само джерґотять, і завсігди так було. А осьвічені люде в глядацький залі знов сьміються з них, утішаються.
Якби-ж то! Тепер не сьміються, а знехваляються, збиткуються люто, несамовито. Й та мішанка, що тепер "суржиком" зветься в насьміханні, не поблажлива, а ледве чи не озьвіріла. Бо суржик гавкає не з мікрокосмічної садиби Терпилів, а з безодні, що ще безоднішу безодняву прикликає.

Немає коментарів:

Дописати коментар