Поки біг, думка мені зав'язалася, а як прибіг додому, то вже й по думці стало. Десь вона померла дорогою. Т'але-ж була — й живісінька. Поки я топтав доріженьку, й вона рясту потоптала. Та спасибі їй, що була. Й може ще колись прокинеться, стрепенеться, як зачарована, приспана царівна. Бо щось не можу в'явити її кістяка в нашій чорній землі, перетоптаній невдячними ногами.
Немає коментарів:
Дописати коментар