Поки біг, думка мені зав'язалася, а як прибіг до дому, то вже й по думці стало. Десь вона померла дорогою. Але-ж була — й живісінька. Поки я топтав доріженьку, й вона рясту потоптала. Але спасибі їй, що була. Й може ще колись прокинеться, стрепенеться, як зачарована, приспана царівна. Бо щось не можу уявити її кістяка в нашій чорній землі, перетоптаній невдячними ногами.
Немає коментарів:
Дописати коментар