Парсуна Доріяна Ґрея

Гадаю, що в Доріяна Ґрея мить молодощів розтяглася на цілий роман. Кожен має таку парсуну, запхану й замкнену десь на горищі: з усіма гріхами й опороками, що позначають на виду свої карби, ніби то справді неласкаві пружки блідого лиця. Просто старіння робить нас де-далі, то все більше схожими на горішній образ — і можна вже потроху витягати й помалу вішати на стінку парсуну.