Божа копієчка

 Що воно таке отой можний чоловік — доліжний, доїжний, зодіжний? Звідкіля береться й та його мога? І де вона в мене? Ах, не було вже й не буде! Запрягав коні воронії, завертав літа молодії, розпитував — нема! Моги нема!

Що мені робити, що не маю куди звезти овочі мої та й овочів не маю? Вже-ж не клуні будувати на брак тих овочів і добр. І скажу душі своїй:

— От бачиш, душе, я не такий, як той безтямний багач у євангелії! Тому не маєш ти багацько добра, зложеного на літа многі. Спочивай, але не дрімай, їж, коли дадуть, пий, як хто налиє, веселися, де не розплачешся. Отака моя тобі, душе, приповість.

Он який. А скарбував-же для себе й скарбую, тільки скарбу десь нема. Розберу стару клуню — й у грубку мерщій, так хоч погріємось.

А бувають-же ті багачі, що надбали, а ще не сієї ночи душу їхню в них візьмуть, то ще вона потьохкає на купі багацтва. А хто в Бога багатів, то тільки сам Бог і знає. Я от маю Божу копієчку, маленьку, як насінина. Легко її носити, та легко й згубити, то все пильную, щоб не "посіяти". Бо як "посію", то нічого вже ніде не виросте.

Добре ще, що я не роботящий, хоч і мусів робити, поки було коло чого ходить. Копієчку знайшов, бо все в землю дивився, а не на небо. А вже тому роботящому злиденні старощі що віщують? "Не те ти", — кажуть, — "трударику, робив". А він і сам зна, що не те. Але те десь городами обминуло, навіть руки на хвіртку не поклало.