От я свій смуток на папері виливаю. А є-ж такі люде, що беруть смуткомийне відро, підкрадаються до дверного просьвіту й уже той смуток... А вулиці-ж наші душевні — вічно середньовічні: вузесенькі, темнесенькі, без рівчаків, і ніхто, от ніхто не прибирає. Отак минаєш, ледве човпеш і без того, а на тебе несподіваною печаллю ще як лине! То смутно комусь на душі, т'але вже трохи веселіше, як, пойнятий смутком, упадеш.
Немає коментарів:
Дописати коментар