Як вийшов мені рік, то батьки змушені були віддати мене до закладу, що в СССР пишався зворушливо християнським іменем "ясла", а по вкраїнському мав-би називатися "дитячим захистком" чи "охоронкою". Говорити реченнями я почав ув одинадцять місяців, а ходити самостійно — лиш у рік і два.
І ті два місяці я стояв у немовлячім "манежі", спершись на поренчата, й слухав, що мали мені сказати добрі мої вихователі. То ось тепер я уявляю собі те так. Виходить до нас, захисткових дітей, вихователь і промовляє:
— От ви собі ніби діти, а більшіна то наче ще й немовлята. Здається, безвинні, позірно безгрішні. Ви хочете любити маму з татком і мене, тому десь чемні й капку слухняні. Але-ж не забувайте, що ви вже майже готові злодії, брехуни, облудники й іще не скажу хто, бо рано вам знати. Т'але повиростаєте й тоді вже знатимете. Оце вам мій суд, а тепер мовчіть, сопіть і дожидайте Страшного.
До чого це я приплів? А мені воно ввижається мало не що-разу, як чую в церкві панотецьке казання.
І ті два місяці я стояв у немовлячім "манежі", спершись на поренчата, й слухав, що мали мені сказати добрі мої вихователі. То ось тепер я уявляю собі те так. Виходить до нас, захисткових дітей, вихователь і промовляє:
— От ви собі ніби діти, а більшіна то наче ще й немовлята. Здається, безвинні, позірно безгрішні. Ви хочете любити маму з татком і мене, тому десь чемні й капку слухняні. Але-ж не забувайте, що ви вже майже готові злодії, брехуни, облудники й іще не скажу хто, бо рано вам знати. Т'але повиростаєте й тоді вже знатимете. Оце вам мій суд, а тепер мовчіть, сопіть і дожидайте Страшного.
До чого це я приплів? А мені воно ввижається мало не що-разу, як чую в церкві панотецьке казання.
Немає коментарів:
Дописати коментар