Невидимий дарунок

 Можна зрозуміти, чому здоровля для багатьох — бог. І чого ще більше людей бореться зо здоровлям, ніби Яків із Богом. Справді, хочеться дізнатися: на віщо нам дано смерть? І неодмінний досьвід передсмерти з тією довгою, ретельною до неї приготовою , що, як та старосьвіцька бабуня, невідомо звідки ще й досі береться й усе якось знає: що на чоло, що в жменю, що в ноги. Хто ти, Бабцю?
Чому снаги маємо менше, ніж якийсь сусіда, й чого вона все точиться, як з дірявого відра, хоч-би як притикав? До здоровля звертаєшся: хто ти, де ти, як тебе знайти? А воно мовчить. Од здоровля тікаєш, а воно мовчки наздоганя. Обертаєшся, заміряєшся пляшкою, пробуєш упекти цигаркою, замучити працею, просто ззісти — а воно хапає за плечі, валить, завсігди долає.
Лікарі — хоронителі здоровля, обернені до нас своєю ученістю, але мабуть унутрішнє коло скликає якість таємні, справжні консиліюми, де всі їдне перед одним признаються й сповідаються, що здоровля ніколи не бачили, але пильнують, сповідують і сподіваються, як ті мудрі діви. Бо до кого, як не до їх, таких учених і відданих, першими прийде здоровля, коли таки прийде?
Чи здоровля — бог? Здоровля немає, а Бог є.