Через пливучість

 Ідеал недосяжний, але людина, що бачить його й силкується досягти, здорова людина. Поламані люде завсігди були й будуть. Але Пандориній скриньці повинно стояти надійно замкненою: нехай те, що має вилізти, просмикується крізь шпарки й щілини. Ми знаємо, що на споді тої заказаної скрині лежить надія. Надія на те, що, коли нездоровля назвати здоровлям, то й лікувати нікого не доведеться; як-що біду назвати особливістю чи обставиною, то лиха не буде; як не лагодити нічого й не тримати в готові справного зразка, то розмаїття брухту можна буде вважати за розмаїття металевої природи.
Та надія лишиться лежати, де лежить, але вже в скрині, що замкнулася міцно й навіки. Ідеал-же недосяглий для своїх наслідовників, так само як і недіткненний для своїх руїнників.
Кінець-кінцем, корабель пливе на морську ліхтарню не тому, що хоче її відвідати, а тому, що не хоче зозвідати морської безодні. Це все через пливучість.