Халепа з "чужанами"

 Ми міщан із Кремінчука не називали ніяк. А вони хотіли називатися. Надолужили колишні господарі кременчуцткі: в них-же "Кременчуг" був у руках, як "жемчуг". От і повстали нишком "кременчужане", дніпровські "южане". А в українській мові ніби проситься "кремінчучане", але воно схоже на тринькання, а не ощаднысть у мовних засобах. Що тепера робить?
Для купки кремінчуцьких, а не "кременчузьких" українців — а їх, подейкують, там трохи є — пропоную назву "кріменчукці". Тільки не треба старанно вимовляти [кц'і], ми-ж не вкраїнські диктори, їй-же Богу. Буде [ц':і].
Можна й просто — "кремінчуки", а чоловіка називати "кремінчук",  жінку — "кремінчучка". Й не біймося соціяльно-побутового призвуку. Бо люде там пробувають, там побут мають.