Халепа з "чужанами"

 Ми міщан із Кременчука не називали ніяк. А вони хотіли називатися. Надолужили колишні господарі Кременчука: в них-же "Кременчуг" був у руках, як "жемчуг". От і повстали нишком "кременчужане", дніпровські "южане". А в українській мові ніби проситься "кременчучане", але воно схоже на тринькання, а не заощадження мовних засобів. Що тепера робить?
Для купки кременчуцьких, а не "кременчузьких" українців — а їх, подейкують, там трохи є — пропоную назву "кременчукці". Тільки не треба старанно вимовляти [кц'і], ми-ж не вкраїнські диктори, їй-же Богу. Буде [ц':і].
Можна й просто — "кременчуки", а чоловіка називати "кременчук",  жінку — "кременчучка". Й не біймося соціяльно-побутового призвуку. Бо люде там пробувають.