Ми йдемо походом гідним...

 Виходити довелося з єгипського рабства, але-ж у Єгипет ішли на розкоші: он-де земля, їй Бог дав, ходімо в ню. А повертатися довелося до землі, що Бог дав. Туди їхали проханими гостями, а вертали — бранцями-втікачами, невдячними бунтівниками.
Манна падає з неба, проте визбирувати її треба з землі. Манну дає вічний Бог, але вона — скорогнила харч на що-день. Можна й так сказати: манну однаково мусиш заробити, але вона — тільки з неба падає.
У Сьвятому Письмі Бог показує людству, як він виводить народ: одиниця, ніхто й нізвідки, набрякає життям, насівається й плодиться, блукаючи. Куди йти? "Ось тут маєш землю, що Я дав тобі, люде, осідай." Посиділи — гайда в сьвіти, там добро про нас єсть! Попоходили, попожили — зіслизли добра, тільки те, що на собі. І манна та — біду позаїдати.
Дається земля не Авраамові — його вже нема. Не Мойсеєві — не дожив. Лиш нам дається, народові, — не так тим, що суть, як тим, що будуть. І пильнували — щоб тих було.
Кожен сам собі Йосип —хороший на вроду, мудрий на голову. Де зможу, там і буду. А народ — не так: там призначення. Вічне чи перебутнє —хтозна, як Біг дасть. Але ходім походом гідним...