Космізм і комізм

 На космізм, видима річ, зазіхає потужна мова-сусідка, що так тяжко навалилася на наш перелаз і разом із тином укинулася до нашого городу. За нашою-ж мовою, капустяною, гарбузовою, мав-би зарезервуватися рідний резерваційний комізм. Чи не так? Україна-ж своєю мовою тільки регоче, мотаючи масним оселедцем і подриґуючи хвальшивими вусами.
Розберім. Космізм на те й космізм, щоб поглинути і комізм. Це-б-то "мова космічна" затягає до свого Мальштрьому й наш благенький комізм із заїжджених шовіністичних анекдот. Об тім сьвідчать самі коміки, коміки з найчисельнішої гумористичної залоги штукарів — спільносовіцької. Вони, а надто тії з них, що вкраїнського ніби походження, наполягають: українська мова придатна лиш на вставку до веселої московської мови-розмови. Сьвідчать фахівці, хоч і з цеху низького стилю.
Але той стиль певнісінько почувається в повнісінькій родині стилів "мови всевідомої". Тому, з одного боку, вкраїнська повноводість, власна достатність широкої громади мовців, нечувані від 30-х рр. минулого століття, тим цеховикам — загроза. Менше коней іржатиме, забачивши їхне померхле сіно, — забагнеться вівса. З другого боку, щоб був кольорит, десь має пробувати сам колір. Українські барви линяють у сьвідомості вматернілих радянців: їм Україна показала себе не сьмішною, а лихою й невдячною.

Ще не вмерла Україна не тому, що так уважає артист, змушений взяти псевдо, бо його властива авдиторія ніколи-б не зрозуміла: "так Андрей он, всё-таки, или Данилка?". Ще не вмерла Україна, бо ще не вмерли люде, що застали мовців-носіїв не кумедної, а драматичної рідної мови. Коли-ж — і як-що! — вигинуть ті, хто замоскаління сприймає як ганьбу чи хоча-б як ніяковість, то навіть завсігди готовий уподобатися мартопляс-суржик не побавить нікого.
Не треба цькувати наших блазнів і кльовнів старого гартовання — вони приречені. Сяк чи инак стихне сьміх довкола них, замовкнуть без сьміху й вони самі. Стане наочно, що вкраїнський космізм — річ поважна, хоча й комічна. Але тоді вже буде иньший комізм.