За СРСР психіятри лікували тільки дисидентів, бо лиш божевільні могли бути дисидентами. А як-що ти — не дисидент, то запевно вже нормальний.
Поза тим курували тих, кому раптом ну вже аж-аж. Таке часом траплялося з нормальними совіцькими людьми.
А вже до психологів ніхто не ходив: у театрі абсурду глядач має право вважати себе за цілком врівноваженого. І з права.
Аж тепер похопилися. Ви ще не водили свої діти до психолога? Ведіть негайно! Там дізнаєтесь, що здря ви їх усе так тяжко лупцювали. То не вони, а все ви.
Психолог Оксана має одну дитину й ту свою ланку суспільства має за мікрокосм. Чи є там чоловік, не знаю, може на орбіті сопе, як сопутник. Ледве встигає, каже, донечку долюблювати. Всіх дітей, що по двоє, по троє й по більше в хаті, Оксана лікує від недолюблености: на половину, на дві третині й більше відповідно.
Як-що дитина у батьків саменька, то треба навчити її любити саму себе так, як вона хоче, щоб злюбили її татко й мамця. А оце найскладніше: бо в великій родині найшвидше вчишся любити себе сам. Бо здається, що більше нікому.
Поза тим курували тих, кому раптом ну вже аж-аж. Таке часом траплялося з нормальними совіцькими людьми.
А вже до психологів ніхто не ходив: у театрі абсурду глядач має право вважати себе за цілком врівноваженого. І з права.
Аж тепер похопилися. Ви ще не водили свої діти до психолога? Ведіть негайно! Там дізнаєтесь, що здря ви їх усе так тяжко лупцювали. То не вони, а все ви.
Психолог Оксана має одну дитину й ту свою ланку суспільства має за мікрокосм. Чи є там чоловік, не знаю, може на орбіті сопе, як сопутник. Ледве встигає, каже, донечку долюблювати. Всіх дітей, що по двоє, по троє й по більше в хаті, Оксана лікує від недолюблености: на половину, на дві третині й більше відповідно.
Як-що дитина у батьків саменька, то треба навчити її любити саму себе так, як вона хоче, щоб злюбили її татко й мамця. А оце найскладніше: бо в великій родині найшвидше вчишся любити себе сам. Бо здається, що більше нікому.
Немає коментарів:
Дописати коментар