Тихо, як у вусі. Ніхто ніде на гомонить. Кожен принишк, як снайпер, ніби налучається: взавтра будуть любити вороги. З вибором, але не розбираючи.
І як безпомильно вгадують наші земляки свою долю! Дивляться на дядька з невиразно интеліґентним лицем, з привітним демократичним прізвищем, а бачать... нагая.
Дядько мовчить, наче заціпило йому, а вони голос чують:
— Це я — та голобля, що перебила хребта твоєму прадідові-куркулеві. Це ми —ті кліщі, що вирвали твоїй бабці вкраїнського язика. Це я — та палиця, що ганяла твій репаний рід на колгоспщину за трудодні, а шляхетну лінію — на Донбас, вагонетки перти!
І як безпомильно вгадують наші земляки свою долю! Дивляться на дядька з невиразно интеліґентним лицем, з привітним демократичним прізвищем, а бачать... нагая.
Дядько мовчить, наче заціпило йому, а вони голос чують:
— Це я — та голобля, що перебила хребта твоєму прадідові-куркулеві. Це ми —ті кліщі, що вирвали твоїй бабці вкраїнського язика. Це я — та палиця, що ганяла твій репаний рід на колгоспщину за трудодні, а шляхетну лінію — на Донбас, вагонетки перти!
Які-ж вони знайомі, свої! Ну, як не відгукнутися, не подати голосу!
— Ой, заждіть, людоньки, ви ще мого папірця загубили, виборчу картку, бюлетеня, що його все бюлетнем зовуть!
Беруть. І не дякуючи, не озираючись, доки-що тихцем, поковзом — дмухають ув історію...
— Ой, заждіть, людоньки, ви ще мого папірця загубили, виборчу картку, бюлетеня, що його все бюлетнем зовуть!
Беруть. І не дякуючи, не озираючись, доки-що тихцем, поковзом — дмухають ув історію...
Немає коментарів:
Дописати коментар