Місяшні клярнети

 Старша починає награвати у "каларнет" (люблю народнє перейнакшення чужих слів!) — і дівчукова душа, що була здавалася похмура, починає сумовито бреніти, відлунюючи схлипом навіть у безчулій хаті батькового серця. Хто хоч раз чув осамотнілий голос того струмента, ніколи не подумає назвати його "соняшним". Кажуть, клярнет лікує печінку, а печінка ховається від сьвітла, щоб не взяли за печінки. Сидіти в печінках вільно тільки клярнетові.
А як-же знайомі змальства Тичинині "Соняшні кларнети"? Чуємо, що поет був знакомито музикальний. Не втну! А ви?
Ні, ті клярнети Тичина не зачув, а побачив. Де? Як? Ми там не бували й не будемо. А я бачу лиш місяшні клярнети, що розганяють сяйво своїм тужним гучанням, що ніби виходить із черева Всесьвіту.