У нас ховання мови вживається й для схову власне, й для збереження. Мусіли ховати власну мову від похорону. Де-що так заховали, що й досі не знайдем. А треба, бо то річ самозаховання. Багато хто з українців бачив рідну мову хіба що в дитинячих снах, і тепер, дорослим, боїться її як хохи. Ото, знов за рибу гроші! Шо то за хоха? — здіймається зойк. Цить, а то хоха ззість! Маю підозру, що тьмяний хоха найбільше облизується на хохлів.
Відколи наших Владків і Володьків почали змосковська кликати Вовами, перестали лякати діти й одлюдькуватим вовою, лишився в засідці самий бабай.
Мало не сказав, що перестали лякати українським вовою, але вчасно прикусив язика. Походження вови, видима річ, темне. Це-б-то словесно знати, що від вовка, але чи з лісу вова прийде, чи степом майне — ніхто того не дізна, на те воно й вова.
Ось, що мав на увазі Кобзар, обіцявши коло малих рабів отих німих на сторожі слово поставити. Не постамент чи п'єдестал, не пост для пісних постулатів, а козака на вартівні, що зна, що воно за зьвір — вова, й зуміє вову проти ночи розпізнати.
Відколи наших Владків і Володьків почали змосковська кликати Вовами, перестали лякати діти й одлюдькуватим вовою, лишився в засідці самий бабай.
Мало не сказав, що перестали лякати українським вовою, але вчасно прикусив язика. Походження вови, видима річ, темне. Це-б-то словесно знати, що від вовка, але чи з лісу вова прийде, чи степом майне — ніхто того не дізна, на те воно й вова.
Ось, що мав на увазі Кобзар, обіцявши коло малих рабів отих німих на сторожі слово поставити. Не постамент чи п'єдестал, не пост для пісних постулатів, а козака на вартівні, що зна, що воно за зьвір — вова, й зуміє вову проти ночи розпізнати.
Немає коментарів:
Дописати коментар