Наше "и" витворилося з історичного "і" (Нікіта - Микита), захопивши дорогою й історичне "ы". Це позначилося навіть на вимові цього звуку (він ближчий до "і"). Таким побитом у нас з'явилися слова на "и" - "инший", "индик" (ще закріплює цю прикмету "гиндик". "И" при початкові слова бачимо лише в словах на "ин-". Таким чином, ми тут маємо особливе українське мовне явище. Лексикографи по-різному віддавали ці слова (то з "і", то з "и") залежно від того, фонетичній чи історичній основі правопису віддавано перевагу. Теперішній наш правопис подає "інший" з історичних підстав. Слід пам'ятати, що творився він у нас як пізній, а тому ближчий до фонетичного, особливо спершу. Але вимовляємо ми таки "инший", "инакший", принаймні я так уважаю й чую, за умови, що "и" в мовця вимовляється поправно (не широко). Українці під впливом школи й книжки почали думати, що в нашій мові все як пишеться, так і вимовляється. Тому зчаста з живих уст ми чуємо щось "неживе" чи неживуще, як на нашу мову. "Інший" - то окремий випадок прикрого цього явища. Тому я пропоную писати з "ин-" усі слова, що зараз мають "ін-", бо так ми їх вимовляємо: "институт", "интуїція", тощо. Переважна більшість із них, ясна річ, чужі.
Свій вибір на користь "Инший" (замість "Інший) Ви зробили через те, що є наддніпрянцем?
ВідповістиВидалитиНаше "и" витворилося з історичного "і" (Нікіта - Микита), захопивши дорогою й історичне "ы". Це позначилося навіть на вимові цього звуку (він ближчий до "і"). Таким побитом у нас з'явилися слова на "и" - "инший", "индик" (ще закріплює цю прикмету "гиндик". "И" при початкові слова бачимо лише в словах на "ин-". Таким чином, ми тут маємо особливе українське мовне явище. Лексикографи по-різному віддавали ці слова (то з "і", то з "и") залежно від того, фонетичній чи історичній основі правопису віддавано перевагу.
ВідповістиВидалитиТеперішній наш правопис подає "інший" з історичних підстав. Слід пам'ятати, що творився він у нас як пізній, а тому ближчий до фонетичного, особливо спершу.
Але вимовляємо ми таки "инший", "инакший", принаймні я так уважаю й чую, за умови, що "и" в мовця вимовляється поправно (не широко).
Українці під впливом школи й книжки почали думати, що в нашій мові все як пишеться, так і вимовляється. Тому зчаста з живих уст ми чуємо щось "неживе" чи неживуще, як на нашу мову. "Інший" - то окремий випадок прикрого цього явища.
Тому я пропоную писати з "ин-" усі слова, що зараз мають "ін-", бо так ми їх вимовляємо: "институт", "интуїція", тощо. Переважна більшість із них, ясна річ, чужі.