Що-до талану

 Що-до талану, то можу сказати, що, як Бог дав, так я й узяв.

Ідеальний афоризм

 Афоризм, вирваний із контексту, говорить нам про текст стільки-ж, скільки листок, що полетів за вітром, скаже сьвітові про дерево, як воно зеленіло, але це було давно й де — докладно невідомо. Тому особисто я зразу пишу коротесенький текст зовсім без контексту — готовий ідеальний афоризм.

The very substance

  The very substance of the ambitions is merely the shadow of a dream. "Істота наміру сама — лиш тінь мари." Знову вийшло коротше, ніж ангелянською. А кажуть, що мову маєм  довгу. Мова довга, в кого думка коротка. А як довшенько поміркувати, то й мова підтягне живота.

Шляхетна краса

 Де поділася шляхетна краса з старих сьвітлин? Хто її вспадкував і нікому не показав?

Кудись щось потягли

 Почув тут, що право, мовляв, "на хвості". Не було змоги второпати, що й до чого, т'але, мудрий по шкоді, думкою багатію, що право либонь сіло собі на хвості. Й за хвіст лячно й праву страшно самому. А має воно довгого хвоста. В права голова, а все решта — то хвіст. І голова не на плечах, а на хвості сидить. Але хай не боїться право: хоч і візьмуть за кінчика, а по голові ще довго не знати буде, що кудись щось потягли.

Багатющий досьвід

 Бгатющий має досьвід. Але візьме з досьвіду п'ять хлібів, візьме з досьвіду дві рибі, назбирає потім шматків дванадцять кошиків повних, а наїстися тим багатющим навіть і сам не може.

Прозрівати став потроху

 Бачимо прохожалих людей, як дерева. Мало хто бачить більше, бачить ясно — треба щоб іще раз положив на очі руки свої Господь.

Еакання

 Де-які наші мовці з знанням ангелянської, що мається на думці, широко застосовують вигуки "е-е-е" й "а-а-а" в речах українських: націдять крізь зуби дві-три ніби рідних слові й аж зайдуться від екання й акання. Невже так добре було-б по анеглянській? Та ні, то упиряче вимотування душі з розмовника: поки той заслуховується не солов'їним тьохканням, а козяче-баранячим бренінням, уся воля висотується через перенапружену увагу, ввесь глузд висмоктується в марному дожиданні змістовного слова. Чуєш? Ніби мова заграла! Е ні, та ні: знов реве "е-е-е" та "а-а-а" — й аж заслуховується в самоекстазі й самогіпнозі. 

Нелюбов і нехіть проти тебе

 Цікавий то досьвід — комусь не подобатися. От, здається, мало не кожне такого досьвідчило, а досьвідченість виходить прикра, особлива: десь важким духом дихає-повіває в твій бік тендітна людська душа. А дуже не подобатись? А дуже вже? От де глибоке переживання. Дієслово "переживати", як зозуленя, повипихало нам із словникових гнізд усі звичайні й рідні "журитися", "клопотатися" з приреченим товариством, а пережити щось по справжньому мало хто може. От могутня, потужна нелюбов і вчить по людськи переживати.

Розлучені Штати

 Не забуваймо, що Штати — то держави насправді, самостійні держави — як наша Вкраїна приблизно. Вони тепер хай-но заживуть між собою якимось интимним міжнароднім життям. Повиходять на обмежену спільною огорожею — кругом новою, високою, хазяйською — сьвітову арену й, розімнявши закацублі ноги, добре прочухавшись, щось такеє почнуть уже коїти. Щось ізнов своє, нове, досі нечуване. Але не таке, як тепер, а кудоюсь не тудою.

У білому сьвіті

 Знаємо, що білий наш сьвіт. І того досить — можна ходити вдень із каганцем, із жовтим жальцем, розглядаючи лиця сьвітовії. Наука щось бубонить невтішно, а білий сьвіт густо відгонить гармоніями й симфоніями. Пахне в йому якесь весняне добро. То не поезія чи, принаймні, не чутна поезія: бо буде знов трагічна, а тут просто дзенькнула милозвучна, передпоетична струна.

Каганцюючи

 То за людиною весело шукати білим днем із сьвічкою в кулаці. А каганцювати зручніше в цілковитій пітьмі: темряві часів, темноті неуцтва, тамряві невідомости. І добре, що в пітьмі немає нікого: не страшно, не лячно. Зате ось вихопив промінчик якийсь малюнок на стіні. Ого, маєм стіну й маєм малюнка! Й самі тепер знатимем, що маєм, а нікому не скажемо. Що воно за знак — от-же цікаво! А за людьми, кажу, вже давненько ми не шукаємо.