От і знову Київ став тісний: забрали одну кістку з метра — та й уже закомашилося. Де не беруться вперті вкраїнці, що таки воліють, хай-би там що, жити в великому вкраїнському місті, а не десь у Празі, чи що. Де-далі, то все важче лишитися наодинці з Богом.
Сподіваюся, що то ми так любимо одне одного, то й тісно так тулимося. Але в вічі ніхто не дивиться. Цікаво назирати над людьми, що тебе не можуть бачити, а тільки відчувати, як незручно притиснеш которого. Почуваєш себе об'єктивним, щирим ученим, що робить стерильні досліди, стоячи за непроникливою шибою, в білім халаті. А що-ж! Людей-же привезли — треба порати.
Немає коментарів:
Дописати коментар