За ревним

 Заздрісний і ревнивий — то таки різні типи. Я тягну за ревнивим, а ще більше — за ревним.

Щоб ліпше стало

 Якість — тяма аж надто суб'єктивна. Але я за те, щоб за якість доплачували, отою суб'єктивністю надихаючись: мені здається, що це добре, й я готовий навіть платити, щоб мені ліпше стало.

And much

 "Niether rhyme or reason can express how much." Це сказав Шекспір. Гадаю, він мав на оці переклад. May both rhyme and reason be with us today. And much.

Уробляння й уроблення

 Невідомо, що робили колишні творці, чиїх овочів не можна впевнено назвати "напрацюваннями"? Творили, чи що?

Дуже довго

 Дуже довго марніти. Але можна звикнути: до того, що тепер марнієш і що це дуже довго.

Надолужисто

 Жити доводиться — так надолужисто. Бо нічогісінько не встигається й добирається вже по шкоді. Й кожен день як відпустка: вимагає негайної доліжности, доїжности, допитности, ще й допитливости за негідно згайнований цілий рік.

Не шелесне

 Буває так, що попередкладаєш усе вдень геть чисто, а ввечері завітаєш до присмеркової головної комори, а там чистенько так, охайно, справно — геть аж і миша не пробіжить. От що таке додільний переклад!

На наступний день

 Неділя. А я оце саме на цілий наступний тиждень ніби найнявся щось порати. Але коли, де? Делікатно прошу, щоб якось натякнули, без подробиць, що геть у всіх поробилися тепер уже цілком таємні. Дістаю на відповідь отаку звістку: "О 17-18 год на наступний день". Чудова відповідь — неділешня така!

Хліб наш щоденний сьогодні буде нинішній, а взавтра — завтрашній.

Готові гроші

 Не треба появляти таємного. Треба згромаджувати таємне, додаючи до його скарбниці ввесь готовий дур — що панський, що хлопський. Це додасть дурові великозначности — йому бракує її, а нам бракує готових грошей на застав.

What's the news?

 Це безглузде питання, як бачимо, цікавило ще Шекспірових сучасників. Про що йдеться? Хвилозопська частина — що змінилися, чи є зміни. Бо життя живе, тільки коли зміна. 

Any change? Так питали мене колись у Лондоні молоді прошаки. Ставши на власну в житті дорогу, вони впевнено обирали незмінний побут. Але навіть незмінний побут вимагав хоч дрібних (change), а все грошей. Я тоді щиро відказував кожному такому: "No change, mate. Still the same." Sо what's the news?

Вкраїна мовчала

 Коли говориться щось путнє, Вкраїна мовчить. І не з пошани до мовця — просто вона тим часом дуже гомонить й слухати не має й часинки. А мовчить тільки на відповідь — отак і відказує на всяке мудре забалакування й заговорювання.

Все з собою

 Мандрівництво потребує напруженого спостереження й вбирання-всмоктування. Тому я й далі дивуюся з чужого старечого мандрування. Оці втомлені очі — чого ще не бачили? Оця виснажена увага — чого ще не вхопила з того, що можна втямити? Змарнілий од напруги, зістарений неприроднім зусиллям вид. Треба возити себе в вимушені подоріжжя як чемодан із валізою: в чемодані — те, що ще можеш, у валізі — те, чого ще бажаєш. І все — з собою.

Интелектне життя

 Я певен, що товариш ШИ (штучний интелект) передовсім замінить розумних: хай гуляють собі з Богом і своїми розумностями! А дурні й далі матимуть привілей праці: бо то для ШИ було й залишиться дежерелом интелектного життя.

Читецький маратон

 Іще один перспективний спорт український: читецький маратон. До цього спорту можна сьмілко запрошати й міжнародніх атлетів, бо ще від ковідкової доби всі позвикали сидіти по каструлях і крумкати, лупаючи очима на екран, де зручно заховалася мудро писана, густа доповідь. Усім раджу тренуватися на Шевченковому "Кобзарі": щоб не губити виголосу, виразности, міри й ладу.

Малий кобзар

 З мене малесенький письменник і я того дуже сьвідомий. Але де-яку мою крапельку можна розчинити так, що затопить і гребельку. Про мене так це ліпше, ніж безпотрібна "велика хворма": окияни й моря порожньої, мертвої води.

Зупинкова педаля

 Всі перекладачі, сидячи в буді, полюбляють, замісць жваво гавкати, — бекати, мекати й навіть мукати. А ще навіть кудкудакати, як та несушка коло знесеного яйця. Тому порада: там на пульті є педаля. Щоб погане вутятко не чуло галасу пташні.

Едіп-сирота

 Цивілізоване людство весело здолало в собі патріярхальність, але виявляється, що без батька трохи страшно самому в хаті, а надто коли в двері добуваються чужі несьвідомі дядьки.

Пониження

 Неминуча в нас, невідворотна всенародня интеліґентність мугиря таки вшляхетнює, але великородного понижує.

Polub nas

 То польський аналог нашого делікатного прохання "ставте нам лайки". Мені подобається й може полюбитися така відвертість сусідньої мови. Ну, гаразд, ти нас насправді не любиш і не здатен любити взагалі, але хоч на Facebook'у — polub nas na Facebooku! Й тобі полегкість і нам утіха. А то вкраїнці все силкуються якось по дрюкованому, по вченому...

Песимисті люде

 Песимисті люде вміють довго жити, бо їхнє життя розтягається безліччю приемних несподіванок, що ні в чому не переконують, але якось потішають песимистого, ніби цукерик охмуру дитину.

Життьова мудрість

 Мудрість життьова — то мудрість заникання й зникання. Спостережені на поверсі води бульки — звідки йдуть, невідомо, т'але-ж звісно, що колись перестануть. І та мудрість приходить, заступаючи ввесь попередній життьовий безум — бурхливу "вічність", що була просто сліпа до власних своїх меж.

Ваша пара

 Кожне, здається має в своїй ґардеробі дорогу й гарну пару сутугуватого обуття, що вже роками ніби й не муляє, але все ніяк не розтопчеться. Не приноситься й не пом'якшиться — оце й є ваша пара. Хіба-ж не так із усім дорогим і гарним? Марні наші намагання, що обтертися об його, що до його притертися.

Малого сліду не покину

 Залишиться тільки слід по рекомендаційних листах і схвальних відгуках, що нещиро й непевно кривосьвідчитимуть перед вічністю про теє, чого й не було ніколи.

Manuscrit trouvé à Saragosse

 Перекладав два дні на психотерапевтичній конхверенції. Сьвіточі сьогочасного фройдизму й юнґіянства хвацько вихоплювали десь із пазухи чи з-за крайки, чи з шапки-бирки ночами писані доповіді й, спотикаючись на кожнім реченні, шарудячи аркушами зшитків з умисно збільшеним корпусом, долаючи незмогу в деклямації, пробували вичитувати авдиторії свої нотації.

Докторове, але-ж не тільки перекладач, але й читець — то така своєрідна прохвесія. Ну, як от психоаналітик. Я, приміром, читаючи чи перекладаючи, сам хоч кого заспокою — от хай-би й саму Сесилю.

Уявляю собі, як сивочолі знавці фалічного й кастраційного підсідають до канапки й ну вичитувати клієнтові-пацієнтові своє з останньої збірки статтів до науково-прахтичної конхверенції. Ах, який негайний і переконливий ехвект!

Люде плещуть

 Слуга обертається на лакизу, коли починає обмовляти й вихваляти хазяїна. Перше вихваляти, а далі й обмовляти — похвалив-же був! Служити змушує плаский гаман, а лакеювати — набрякле серце.

Веред

 Іще один важливий український спорт — вередування. Я сам через те дуже люблю вередувати й усіх припрошую до вереду, забаганки й перебору. Все в цьому сьвіті не так — хіба-ж ні? Хтось заперечить, що ні, й сам мимохіть, по нашому таки, славно завередує.

Сьогочасні вечорниці

 Приглядаюся до дуже й дуже домашніх, як ті м'які капці, дівчат. Де-далі, то все більше серед них сколотих, як подушечка для голок. Без того либонь уже й заміж ніхто не візьме. Скривиться не то сам "князь", але й свати: а де наколки — чого-ж не надбала сама чи родина не помогла? 

Люблю собі в'являти, як гарні вкраїнські дівчата старим нашим звичаєм у вдовиній хаті збираються на вечорниці, й там одна одній наколюють оті немудрі та щирі візерунки — й кожної старанну голочку знати на подружчиній шкурі.

Завсіди мислю про писання

"Zawsze myślę o pisaniu, nawet kiedy nie piszę."  Ніби стандартна фраза до вивчення польської мови. Т'але-ж яка правда тому! От я завсіди вірив, що просто собі графоман. Але чи графоман коли myśli o pisaniu? А правдивий письменник тільки те й робить. То й є визначення письменника: хто письменник, усі думки віддає писанню. Це можна додати до Франкової думки про спостережаення й мову, що її до тих спостережень прибирають.

Сьомий ліс

"Czy warto było kochać nas?

Może warto lecz tą kartą źle grał czas..."

Може варто... Тепер, рівноважачись на руїні, що втратила всяку вартість, і справді завагаєшся. Одно ясно: то саме час ізробив з нами того хвиґля — більше нічому. Й умисно воно все. Хоча чи має час справді якийсь умисел, а надто лихий чи добрий?

А тоді, колись, сумнівів не мали ані коханці, ані кохані: ах, як варто, аж шкура на всіх горить! А тут час із своїми картами, своїми безглуздими мапами... Чи скінчилася вже нарешті та гра з і досі невідомими нам картярськими правилами? Чи не пора вже той... на спокій?

"Nie spoczniemy, nim dojdziemy,
Nim zajdziemy w siódmy las."

А поки все триває nieutulony żal (незаспокоєний жаль), niewytańczony bal (невитанцюваний баль), nieuleczony ból (незгоєний біль) і niepocieszony czas (невтішений час). Невтішний час усе ділить карти. Т'але, хоч і не картяр, певен я, що гра заграється в порожнє... 

Родима скромність

 Схаменися — аніхто не заздрить на тебе. Просто не поширюють... Через ту вже скромність.

Рочисте сьвято

 Бідні перекладарики тепер, наче ті ялинкові прикраси, обгорнені ватою сертихвікатів, рекомендаційних листів, схвальних відгуків із невідомої й нечутної далечіни. А під ватою, всередині твердої, але крихкої шкаралущі, колотиться непогамовний чин: виповнюються химерні хворми, влаштовуються заплутані мандри, здійсьнюються нескінченні переходи в кахкіянських лябіринтах Адміністративної Системи...

Ну, а ялинка коли-ж буде — з чарівним перекладом? А на Різдво...

Гой-ги!

«Гой-ги, вороги!

Ми не маєм ваги!

Наша воля й слава!»

 Загадковий вигук і загадкове гасло в козацькій пісні з Шевченкової "Гамалії". Гой-ги? Трохи лячно... Ми не маєм ваги? Трохи дивно... Т'але саме оце містичне завзяття зробило й із Шевченка Кобзаря й нас насіяло, кобзарят і козачат. Правда тому, що народи в історії нізвідки беруться й ідуть у нікуди. Приємно думати, однак, що твої пращури покладали тобі початок десь у степовій халабуді ще взадовзі перед Різдвом. Ота ціла часова ніч перед Різдвом... І було-ж колись... Десь тинялися оці гени й тоді, десь тупцяли потім, десь пливли й морем — море вітер чує. Ну що тут скажеш? Тільки "гой-ги".

Лихому всюди лихо

 Людину робить людиною здатність до єднання. А єднання, своєю чергою, неможливе без довіри, тому маніпулятор, а просто кажучи, крутій, зловживаючи чи надуживаючи тої основоположної здатности, переживає в собі й навколо себе нелюдський переворот. І серед людей, ніби єднаючись із ними й їхньою довірою, стає вже за нелюда, за біса.

Надто мало

 Я взагалі себе бачу як повну збірку більше-менше власних і властивих думок. Уся решта мого, хоч-би яка велика, — майже не я чи занадто мало я.

Ані лялечки

 Важко шануватися, ставитися до себе з повагою, коли аніхто тебе в тому не підпирає, анікому, опріч тебе, воно ані трохи не потрібно. Важко, кажу, й мало помітно. Повага кличе другого, а далі й усіх.

Зостанеться вічне, повік неодмінне

 У нас люблять порскнути якимось афектованим фактом у соцмереживо й зухвало сказати: "Росіяни не люблять про це згадувати." Не люблять? Але инколи таки згадують? От публіка! От пам'ять! Аж позаздриш. 

Насправді московці всього того, що ви оце пригадуєте, ніколи не знали, а потім повік забули. 

Як розпізнати хорошу людину?

 В одного мудреця (зізнаюся, що то був я) якось і спитали: "Як розпізнати хорошу людину?" Мудрець сказав на теє: "Хорошу людину легко розпізнати: її здалеку видно, що хороша на вроду. А добрячу людину розпізнати можна, тільки зазнавши її добра".

Як підняти?

 Ось книжка на прилавку лежить — лежить, не встане. Бо не купить ніхто — наукова думка. Називається "Як підняти українську економіку?". Е, підняти не штука, т'але далі треба ще піднести.

Після смерти

 Шевченка, Українку, Франка ніхто не читає. Чи давно ви чули, щоб їх цитовано? Ні, тільки передягано, яко трафаретних ляльок, у якісь "актуальніші" шати. Чи не даймо спокій? Люде жили, як жили, писали, як писали. Чи згодилися-б вони, щоб їхнім парсунам підмальовувано наколки, ріжки, вуса й окуляри? А ви згодилися-б? Ну, тоді, після смерти...

Знечулення намісць анастезії

 Наш сьогочасник не готовий платити ні за яку творчість своїх сьогочасників ні в якій хвормі. То не через безчуття чи безтям, а просто щоб не платити.

Writer's block

 У нас чималенько письменників, що свого часу дістали по голові тяжким письменницьким блоком. То тепер уже вони пишуть скільки й що заманеться.

У мочарях

 Не слід виступати проти "організованої релігії". От уявіть собі, що духовність виявляє себе суціль неорганізовано. Це й виходить наше болото, де духовно кумкають, крюкають, скрекотять, кракають і брекекекають усякі жаби. Й тільки зрідка гудне якийсь бугай.

Simply the best

 Скоро хтось із трохи молодших і ще поки завзятіших перекладчиків, оприлюднить відомості про чергове, таке гостро цікаве сьвітові фахове звитяжство, хор рідних і вірних щиро вибухає оплесками, вигуками, заздоровницями: ти найкращий! Думками й я охоче приєднуюся до того величання. А як-же: красних стало більше, кращих і найкращих. Зросла в сьвіті потуга краси. Це так як хтось кидає в маленький рідний натовп скороминущу сьвітлинку й звідусіль лунає спочутливе: краса, гарнюк, гарнючка! А хіба-ж не гарно, що воно так? Кругом гарно! Тільки що тихий сором отим уже не найкращим, що лишилися огинатися по кутках. 

Як чинити?

 Рідні та вірні спочутливо підказують мені, щоб я начхав, наплював і наробив на те всеє. Отже я й чхаю, й плюю, й нароблюю, але й охвіційно оголошую про це на барканах і дверях своїх кривдників.

В поетичному цеху

 Життя в поетичному цеху — геть не поетичне. Зате поетове.

Звичайнісінька рація

 Єдина наука історії, що її можна назвати й уроком, то-б-то пристрітом, полягає таки в тім, що переможців не судять. Саме на це й тільки на це вважають і сподіваються так звані звичайнісінькі росияне.

Найпростіше й найважче

 Найпростіше стало працювати — просто прийти й уміло зробити діло. А найскладніша річ — ота невилазна мушача заплутаність крильцями в павуті чужих безтямних заходів, заплутаних, бездоладніх мандрів, одлюдної бухгальтерії й стерилізованого, самозакоханого звідомлення й справоздання.

Карб на поколінні

 Карб, покладений на нашому поколінні — чи то лихий, чи то для когось і щасливий — такий, що ми від самого початку мусіли вдавати, що знаємо те, чого не знали й не знатимем, вміємо те, чого не вміли й не вмітимем, цікавимося тим, що ніколи не цікавило й не зацікавить. Й оця звичка хитрого, неправдивого знаття, робленої тями, неправдивого зацікавлення й вириває нас, уже дідуватих, і тримає на плаву, поставивши на вічну кітву безсоромного, в живі очі брехущого невігластва.

Без гордощів

 Щоб не сьміятися гордо, я часами тихенько плачу. Так теж можна. Бо багато кругом сьміху й багато з чого сьміятися — гріх.

Незнана ціна

 Не знаю я собі ціни. Принаймні тої, що я знаю, ніхто не дає.

Дні тями

 На 1-е вересня треба державним розказом призначити три неділі й назвати це не Днем знаннів, а Днями тями.