Сьомий ліс

"Czy warto było kochać nas

Może warto lecz tą kartą źle grał czas..."

Може варто... Тепер, рівноважачись на руїні, що втратила всяку вартість, і справді завагаєшся. Одно ясно: то саме час ізробив з нами того хвиґля — більше нічому. Й умисно воно все. Хоча чи має час справді якийсь умисел, а надто лихий чи добрий?

А тоді, колись, сумнівів не мали, ані коханці, ані кохані: ах, як варто, аж шкура на всіх горить! А тут час із своїми картами, своїми безглуздими мапами... Чи скінчилася вже нарешті та гра з і досі невідомими нам картярськими правилами? Чи не пора вже той... на спокій?

"Nie spoczniemy, nim dojdziemy,
Nim zajdziemy w siódmy las."

А поки все триває nieutulony żal (незаспокоєний жаль), niewytańczony bal (невитанцюваний баль), nieuleczony ból (незгоєний біль) і niepocieszony czas (невтішений час). Невтішний час усе ділить карти. Т'але, хоч і не картяр, певен я, що гра заграється в порожнє...