Бодай воли живі були, а плуг поламався

 Це-ж яке вже покоління я борюся за теє, щоб український народ балакав свею мовою? Не кривундою, не поглумкою, а щирою? Здається, шосте. І ще два покоління вже бачу по собі. І що, поживився? Почуваюся сучасником Котляревського: ті самі сумніви, те саме невігластво, те саме право й жага доп'яна напуватися культурою власного ката. На лихо, ця борня де-далі, то все малограмотніша, безглуздо демонстративніша. І не кинеш: прилипли мозолі до наряддя.

Десь там

 Там Борхес був сліпий, а тут сліпі Борхеса не бачуть. І Гомера не бачуть, і Мільтона. А тільки чують, мало не носом, що десь там воно єсть.

Передова музика

 Авангардова музика, здається, писалася й виконувалася не на те, щоб її любити, а на те, щоб полюбляли слухати. Передова музика: десь там попереду, де Дорошенко, маршує й кличе похідна оркестра. Так і правдолюбця навидить правду до такої міри, що ревно жене любов од себе — жене на правду.

Хрущ-попович

 Чи може чоловік, склавши науковий атеїзм з найвищою оцінкою, то-б-то забивши доземний поклін перед престольцем облудної науки, й далі заховувати в собі волю совісти? Пригадую, що з дуру зізнався на іспиті, що читав Євангелію. Не то Зелену, Антоничеву, ба й новозаповітню. Чи малося, та не давалося й не довелося сказати, що вона мене не переконала? Ще поки. А по іспитові — все, кінець, пізно? І лишаєшся знов, як Антонич: і поповичем, і хрущем.

Величезна справжність

 Наша перерощена, вибуяла теперішність оддається єдино слвом "зараз" — заразісіньке зараз. Тому слово "тепер" утратило всякий ужиток. Бо справжність убгала дійсьність у якийсь фотореалістичний натюрморт, якесь гіперреалістичне мозаїчне очко, що вбирає в себе все, т'але не бачить нічого. Я мушу стільки знати й так мало тямити! Тому сьогочасність, аж ґвалт вимагаючи уваги, геть не притягає її. Нема за що думати, нема за що писати. От хіба колишнє чи, ще ліпше, зовсім небувале, проте таке схоже на можливе й бажане-жадане...

Non-human animals

 А вам доводилося чувати такий вираз non-human animals? Ліпше його зовсім не перекладати. Бо вийдуть якісь нелюдські тварюки, чи що. Ні, то просто тварини — з натямою, що й людина сама до тваринного сьвіту належить. Що такого осібного, властивого в human animal? Християнином не бувши, так упевнено й не назнаменуєш. Сьвідомість? Моє улюблене визначення сьвідомости —страждання. А хіба тварини не страждають сьвідомо, а надто ті, що живуть із людьми в одній зграї? Суспільність наша, ота аристотелівська, давно нам настирилася. Люде вже не знають, як із єї дошкульніше позбиткуватися. От почали кульчики в носи стромляти, громадській думці на злість. А як узяти наш спільний тваринний сьвіт загалом, то тут стародавня традиція: порозпитуйте про теє свині й бугаї. Дале-ж ці останні не мали в тому вибору, не мали в тому волі. То ми, людські тварини, таким робом не давали їм усмак рити й ярувати. Того теперки й невільно вже чинити їм таке насильство. А людина має вибір і волю. Принаймні так їй самій здається. Вона сьвідомо виявляє хіть далі нести штахвету, що її впустили були свійські тварини. От вам і опрічність одшукалася.

До печери

 Письменник сьмілко бере лойову сьвічку й рішучо прямує до печери свеї душі. Бо в печері вже не попростуєш. Влесне, й сам письменник не зна, що в тій печері є. І ніхто не зна. За те ми печери й полюбляємо.

Без голизни

 Теперішня балачка, не то культурна, ба й проста, таки справді словесно "підсьвічує". Дуже до речи припало тут ангелянське highlight у поганому народньо-интелиґенцькому перекладі. Бо той "балак" дійсно підсьвічує, навіть не присьвітивши. Вдається мигцем побачити місце, де міг-би бути глузд, але чи є він тамечки, чи нема, Сьвятий знає. Спосіб висьвітлити — спробувати висловити теє поправною вкраїнською мовою. Дак не висловлюється, бо зразу видно, що за ширмою нема нічого, навіть і голизни.

Насюрення

 Не люблю грубих слів. Хоча денеякі питомі наші слова, що теперки здаються грубі через надмірну "интелиґентність" погляду, підсиленому московськими окулярами, насправді, підозрюю, спервопочатку не мали навіть отого вченого "емоційного забарвлення". Приклад: уже всі "пісяють" як діти (хоч білше не сюсяють і не цюркають), а колись просто сцяли й сикали. Трохи згодом з'явилися культурніші слова, що їх интимно й не вживеш: мочити(ся), сечити. Тварина може просто мочити. А як багато сечится, то пудиться й набуриться. Хоч предмет і не тонкий, але тут груба тканина мовної культури: загубиться, зникне й буде дранка.

Моє-ж дитинство, в суто вкраїнській своїй частині, збедільша знало слова "сюрити" й "сюркати". Бо так казала небіжка Явдошка, татова нянька. Либонь воно родом десь із Західнього Поділля, що з Поліссям межує. Діялектолог із мене аби-який, а простіше сказати, то ніякий. Одначе волію залексикографувати. Бо як звучить: насюрити! Перконливо, га?

Москводумність

 Москвомовність може трушечку й одстуитися, а от москводумнісь, здається, нас ніколи не облишить. Дума-ж бо багато ширша за мову: це як, приміром, галанці проти оперових чорноморських шараварів.

Живовзір

 "Манекенник", "манекенниця" — були-ж такі слова, хіба ні? Тепер звуться "моделі". Він — модель, а вона — моделя. Обидві слові є в нашій мові, тож шанувальникам сексуалізації всього лексичного не треба вигдувати "модельки", бо якось знеажливо звучить, ніби "письменничка". Т'але чи не об'єктивація тут накльовується? Таки манекенник од манекена відмінний, нічого злого тут нема: бере з манекена, повертає на манекен. А от "модель", "моделя" — то хіба не річ, хіба воно стота? Не то стота, ба й людина? Питання йде від нас. Одначе йде прямісінько до ангелянської мови, де model —  і зразок, і взірець. Як уже зразком не хочеш бути, то від взірця хто відмовиться? А ще model — і натурник, натурниця. Натуральні-ж натурники ходять у нас на помості. Й уже остаточне — живовзір. "Чим ти робиш, небого?" — "А живовозором, дядьку!"

От і заводь після того, що краси на стіл не подаси. Сама краса не може багато поживати, бо такий теперки модель. Зате коло єї иньші ого як наїдаються!

Я й сам цілий вік спитуюся красою трудитися. Та маю хирляву, невеличку — якавже там із єї жничка: скоро-но до серпа взялася — вже тобі й пучки врізала, скалічіла. Не живовзір!