Не знаю справді, чи можна виховати людяність. Виховання конче потрібне, воно встановлює вихованому кришталеві межі подобенства. Пізнай себе й розрізняй у собі, розмежовуй дозволене й не дозволене, гідне й негідне. Здається, людяність — то людськість, то-б-то даність людині. Т'але часом перегнешся через цямрину, через цебрину — не блисне, не хлюпне, навіть мокрим не відгонить. Що тоді чинити? А лишатися в межах виховання.
Немає коментарів:
Дописати коментар