Weltscmerz

 Міський дідо якоюсь незбагненною городянською штукою скрізь і всюди перший у двері й перший із дверей. І далі вже, ніби знесилившись на тяжкій бистрині, перед самим людським морем пускається в розтоки: розпросторюються руки, немов дідів уже двоє, вивертаються коліна, так наче щоб перейняти й зайняти череду в громадській шкоді. Одно слово, всім і всьому на заваді в Київі стає старий дід.

А тим часом десь у Чорнім морі, сам давно приречений, на цього повільного (й широкого, й тихого) дідусика чорно полює московський човен-кружівник, націлившись вісьмома ракетами-летюхами. Дума собі: "Походи, походи ще поки, діду! А я колись як буцну всіма сорока бугайськими головами моїх молодих моряків, то й не дурно-ж пропадуть вісім моїх ракет!"