"Я знаю, таку вже натуру маю, що в стані великого гніву відразу-ж стаю лагідніший навіть що-до своїх найлютіших ворогів, скоро-но прикмічаю хоч-би невеличкий вияв прихильности до мене." Вже визнання я не шукаю, ні слави, ні долі, ні волі — жебрущим дідом прихильности прохаю. Дорогоцінна вивилася річ. Ідеш затруєною землею — й де крапельку в жменю, де грудку, де кавелок. Давно забутий зразу готовий, переможний молодий гнів. І квапишся дати кожному окрайця, важучи на хазяйський коровай.
Немає коментарів:
Дописати коментар