Рильський навіть і грізного до людини 1942 року гадає собі, вже ніби дозрілий, що Сковорода "до цілющої води простує, занедбавши храми." І то півчий, "дячок"! І чого тільки тії поети не вигадають! До цілющої, бач, повз церкву простує води, тоді як: "Всякий, хто п'є сю воду, забажає знов, хто-ж нап'єть ся води, що Я дам йому, не забажає до віку; а вода, що дам йому, буде в йому жерелом води, що тече в життє вічне." Щось таке пригадалося про воду, але так не дуже. Ну а як можна занедбати храм, коли: "Камінь, що відкинули будівничі, сей став ся головою угла... Всякий, хто впаде на той камінь, розіб'ється, на кого-ж він упаде, розіб'є його."? Поетична вода й камінь довбе, та не той і не там, і не так.
Немає коментарів:
Дописати коментар