Китаїв добою Сковородинською й добою Рильською

 "Хай прикладаються прочани

До переляканих ікон,

Хай прорікає Первозванний

Царів, панів, корону й трон..."

Таким побачив київський Китаїв за часів Грицька Сковороди Максим Тадейович Рильський. Ну, може ще тоді й не Тадейович: та даймо на те, що писалося воно року Божого 1925. Чи вже під той час силували до блюзнірства й вульґарної клясової теорії, чи ще ні? Хтозна. Либонь поетові вчепився Zeitgeist. Сімнадцятилітній Wonderkindt Максимко з мілини своєї доби уявляв час і дух ось як:

"Як очі грішниці веселі,
Сміються роки і віки."

Але завважив він уже, що, як одна-єдина ознака вічности, що виповза з минувшини:

"...з палицею пілігрима
У нові села й городи
Прямує тінь неутолима
Григорія Сковороди."

Отакий прочанин прийшов — привид, невтолима тінь, чи то невситима, чи то невгамовна, чи то невтихомирна. На те й манастир. Сказано: молоде, грішне, веселе. А недалека радісна грішниця-будучина вже скрадається, вже легенько цупить за вуста.